22 травня – день, коли єднається Україна в пам’яті про свого Великого Пророка.
Саме цього дня, 163 роки тому, на Чернечій горі в Каневі упокоївся прах Тараса Григоровича Шевченка. Його заповіт – “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій…” – було виконано, і з того часу могила Кобзаря стала духовним центром нашого народу.
Сьогодні вшанування пам’яті Тараса Шевченка набуло особливого значення. Війна, що йде на нашій землі, змусила багатьох українців по-новому осмислити його твори, адже в них так пронизливо звучать теми свободи, волі, боротьби за незалежність.
До пам’ятних заходів з нагоди перепоховання Великого Кобзаря долучилися працівники офісу Черкаського обласного комітету Профспілки працівників освіти і науки України на чолі з головою обласної організації Профспілки освітян Анатолієм Стеценком. Вшанували пам’ять Кобзаря, й засвідчили свою єдність з українським народом, свою віру в перемогу.
Традиційна хода “Останнім шляхом Кобзаря”, урочистості біля церкви Покрова Пресвятої Богородиці, молебень, покладання квітів на могилу Тараса Шевченка – все це стало символами єднання та незламності українського духу.
А експозиції у музеї Тараса Шевченка спонукають до глибоких роздумів про життя і творчість Кобзаря, про його визначну роль в українській історії та культурі.
Пам’ять про Тараса Шевченка – це те, що об’єднує українців. Його твори – це невичерпне джерело натхнення, мудрості та сили, яка й далі буде вести нас до перемоги.
Слава Україні! Героям слава!
